Назва адміністративного центру громади – села Чернеччина походить від слова «чернець» і вказує на те, що зазначена місцевість раніше належала ченцям. Північно-західну частину Приорілля, яке було вкрите лісами, заселили ченці, згодом вони заснували на перевалі козацький монастир, який перебував під опікою Запорізької Січі. Під час російсько-турецької війни 1735-1739 рр. монастир оточили земляними ровами, які збереглися до наших днів. Всі навколишні землі належали монастирю. Поступово біля монастиря поселились втікачі: кріпаки з Полтавщини та Харківщини. Так вперше на Приоріллі виникло поселення, яке спочатку мало назву Чернеці, а згодом в 1769 р. (зі слів старожилів) перейменувалось в село Чернеччина.
В окремих джерелах (наприклад, у Дмитра Яворницького) село також називається Чернече, або Нехворощанська Чернеччина (Чернетчина). Чернеччинська територіальна громада має давню історію, що бере свій початок приблизно у XVII-XVIII. Протягом століть ці землі нележали скіфам, сарматам, ченцям, козакам та багатьом іншим.
На території сучасної громади знаходився Нехворощанський монастир, що існував з 1670-х років до 1799 р.. На той час монастир володів Млином на Орілі, лісом, уступом Тира, двома рибними озерами, а також слободами Гупалівка та Нехворощанська Чернеччина.
Монастир називається «войськовим» і тому мав певні повинності на користь війська. При цьому ченці були не тільки монахами, а й воїнами, здатними себе захистити.
Після ліквідації січі, Нехворощанський монастир почав занепадати. Певний час тут ще проживали колишні запорожці, в 1780 р. у монастирі розташувалось Катеринославське духовне управління, а у 1799 р. монастир був ліквідований.
Карта XVII століття та розповіді старожилів дозволяють стверджувати, що монастир був поруч з озером Святим. У ньому, за легендою, знаходяться золоті дзвони, які ченці сховали під час нападу татар. Серед місцевих ходять легенди про глухий дзвін, що лунає зі Святого озера на свято Успіння.
На початку XVII століття володіли р. Оріль були майже безлюдні. Серед розкішної природи водилося безліч диких тварин: зубрів, коней, оленів. Оріль була обрамлена лісами, чагарниками та болотами.
З північного сходу від нинішнього села Личково на Котівку, Гупалівку і Нехворощу йшов уторований шлях. Тут проходили татарські орди, коли йшли на Кобиляки, Полтаву. Побоючись загарбників, люди будували землянки далі від битого шляху, в густих заростях, в непрохідних місцях, куди був утруднений доступ степовим розбійникам.
У 1680 р. тут поселився козак Інокентій Гупало із синами. Вони заснували зимівник, який згодом перетворився на слободу Гупалівка. Місцеві жителі займалися землеробством, скотарством та різним ремеслом.
З 1783 р. Гупалівка входить до новоствореного Новомосковського повіту Катеринославського намісництва, а коли в 1802 р. була заснована Катеринославська губернія, до її складу входить і Новомосковський повіт, і село Гупалівка. Уже в 1789 р. тут нараховувалось 132 двори із 565 жителями. На постійне проживання сюди прибували козацькі родини Бобрів, Дворецьких, Гаркушів. У селі існували різні форми ремісництва: лимарство, ткацтво, килимарство, гончарство, рибальське плетіння, продукція якого реалізувалася на місцевому ринку.
Село Дмухайлівка знаходиться у північній частині області на Придніпровській низовині, за 2 км від правого берега каналу Дніпро – Донбас, примикає до села Гупалівка.
Перші відомості про село відносяться до середини XVII століття. Місцевість не раз обезлюднювалась чумою та посухою. Рятуючись від чуми, перші переселенці розводили димокури, створювали димові завіси, вогонь від яких перекидався на все, що могло горіти. Вигорілу, спустілу місцевість почали називати Погорілим. У 1749 р. в місцевість Погоріле поселився багатий козак Дмухайло. Пізніше поселились козаки Гаркуша, Шляховий, Логойда. Поселення стали називати хуторами Дмухайла.
У 1886 р. тут мешкало 3 311 осіб у 602 подвір’ях. В селі була православна церква. Дмухайлівка входила до складу Гупалівської волості Новомосковського повіту Катеринославської губернії.
Заплавка – центр Заплавської сільської ради. До неї входять села: Заплавка, Кременівка, Минівка, Краснопілля. Площа земельних угідь – 8 122, 2 га.
Заселення краю почалося з видання Катериною ІІ в 1762 та 1763 роках маніфестів. В останньому вбачалась необхідність освоєння «найвыгоднейших к поселению и обитанию рода человеческого мест». Першими поселенцями краю були козаки. Їхні нащадки і зараз населяють Заплавку. Це Перескоки, Сліпки, Пугачі, Пилипенки. Козаки осідали на кращих землях і обирали поміж себе отамана.
Між селами Заплавка та Кременівка є горб, який називається Іва, там був підземний підхід, куди ховалися козаки під час небезпеки.
Після знищення Запорізької Січі в 1775 р. землі стали активно заселятися.